Чому ми вигораємо

💔 Ми вигоряємо не від кількості справ, а від своїх очікувань.
⠀
Очікувань, що я маю робити все правильно. Що я маю все встигати. Що маю відповідати своєму ідеальному образу (при чому у всіх сферах).

І якщо моя реальність не відповідає цим очікуванням хоча б на 1%, я підганяю себе думкою – “Швидше, краще, негайно”.

💔 Ми вигоряємо не від кількості справ, а від свого ставлення до себе.
⠀
Коли всередині немає доброзичливого ставлення до себе та звички піклуватися про себе, я нещадно підганяю себе, не відчуваю, коли настав час відпочити і щось відпустити.
⠀
💔 Ми вигоряємо не від кількості справ, а від неприйняття себе.
⠀
Коли ти перебуваєш у стані постійної боротьби та “покращення” себе, на це витрачається величезна кількість ресурсу (якого і так зовсім небагато через названі вище причини).
⠀
💔 І, найголовніше, ми вигоряємо, коли всередині немає почуття власної цінності.
⠀
Коли всередині себе замість самоцінності я спираюся на самооцінку (вічна гойдалка, яка залежить від результату та думки інших), тоді я намагаюся компенсувати це величезною кількістю справ – “Яка я молодець”.
⠀
Але це замкнене коло, яке веде в нікуди, точніше – у вигоряння. Там, де вже нічого не хочеться, де немає радості, а життя схоже на трясовину, яка затягує тебе все глибше і тебе немає сил вибратися з неї.
⠀
🧡 Коли всередині мене є відчуття власної цінності, яке не залежить від того, що я зробила і як я це зробила, я зможу вчасно відмовитися від зайвих справ, я зможу подбати про себе та підтримати себе у важкі моменти.
⠀
Я не очікуватиму від себе неможливого і не вимагатиму його виконання.
Я буду чути свої бажання і втілювати їх з позиції доброзичливого ставлення до себе та турботи про себе.
⠀
Ми вигоряємо не від кількості справ, а від відсутності самоцінності та добрих стосунків із самою собою.