Жити правильно чи щасливо?

Одного разу, несподівано для себе самої, я зрозуміла, чому не живу щасливо – тому що живу правильно. Навіть не так – не живу, а намагаюся жити правильно.

Тому й не працюють жодні книги та статті про те, як жити щасливо, – мої установки “за умовчанням” – жити правильно. Саме так навчили мене жити батьки.

“Правильно” – це не означає обов’язково “погано”. Можливо, у когось “правильно” – це і є “щасливо”. Але у моїй родині це не так. Щастя, бути щасливим – це не про мою родину (тут я маю на увазі батьківську сім’ю, а не створену з чоловіком).

“Труднощі”, “тяжко”, “проблеми”, “біда” – ось ці слова я часто чула у дитинстві й чую досі у розмовах з батьками. Звісно, це все виникло не на порожньому місці.

Події ХХ століття не пройшли повз мого роду: розкуркулювання та заслання, голод, війна, важка робота в колгоспі та відсутність можливості вчитися чи працювати за його межами. (Хоча, якщо порівняти з історіями інших сімей, то було й набагато гірше, драматичніше).

Моїм батькам дісталася перебудова та дефіцит, і, звичайно ж, окремим бонусом – усі установки від їхніх батьків та бабусь/дідусів, які пережили голод та війну.

Що ж для мене зараз означає “жити правильно”:

Важко працювати. Якщо подобається і легко — це не робота, а працювати потрібно обов’язково (лінь завжди вважалася однією з найбільших вад у нашій родині). Ось я і шукаю постійно собі “роботу”, замість того, щоб із радістю займатися тим, до чого лежить душа.

Не сильно виділятися на фоні інших (достаток, зовнішність); бути як усі, десь посередині.

Відпочивати тільки коли дуже втомишся. Навіть не так – не втомишся, а задовбаєшся до напівсмерті. Отоді ти маєш повне право зайнятися чимось приємним. Щоправда, у такому стані вже якось не дуже хочеться чи просто немає часу.

Сподіватися на те, що хтось щось дасть або змінить (найчастіше уряд, держава). Тут дуже сильна установка “від мене нічого не залежить”.

Відповідати очікуванням оточуючих і, не дай Боже, щоб про тебе подумали чи ще гірше – сказали щось погане (при цьому до уваги зовсім не береться особистість того, хто говорить – навіть якщо це найбільша пліткарка в селі). Репутація сім’ї – на першому місці. Бути добрим, хорошим, а не щасливим – ось, що найважливіше. І з погляду репутації – все найкраще гостям, а собі – що залишиться і як доведеться.

І це лише ті установки, що лежать на поверхні. Я читаю книги, статті та серцем розумію, що хочу жити по-іншому, хочу жити щасливо, з радістю. Але до цього моменту усвідомлення я не розуміла, що злетіти мені заважають важкі пута під назвою “жити правильно”.

Я хочу, щоб моє “жити правильно” було б не про важке життя і нескінченні тривоги, а про радість і щастя в кожному дні.

Так, я розумію, що такі правила допомогли моєму роду вижити. Але світ змінився. І те, що раніше тримало на плаву, зараз тягне на дно. Тому я хочу жити правильно по-своєму – щасливо. Займатися улюбленими справами, не оглядаючись на думки оточуючих, відпочивати, коли просить тіло і душа, і приймати життя як подарунок, а не смугу перешкод.